radomyshl.com Радомышль
 
18 серпня 2012
-

Олександр Пирогов - ЦІНА ГРІШНОЇ ЛЮБОВІ

Олександр Пирогов - ЦІНА ГРІШНОЇ ЛЮБОВІ

Довго, незважаючи на пору року, вздовж дороги, що веде до міста, ходила бабуся. Завжди чисто одягнена, пов'язана темною хустиною. Звали її Олею. Вона відвідувала Свято-Миколаївську церкву, не пропускаючи жодного престольного свята. Колись недаремно йшли босими ногами на поклоніння до святинь спокутувати гріхи чи подякувати Богу,— щоб відчути поверхню землі, простір, пил доріг, придорожню траву. Щоб перевернути сторінки свого життя, подумати і пережити все. Баба Оля, мабуть, замолювала свої гріхи. Та Бог їй суддя, нехай кожен несе свій хрест.

ЯК ФАШИСТИ СВЯТКУВАЛИ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ СВОГО ФЮРЕРА…

Того року весна була ранньою і світлою. Природа дихала примирливою красою. Приємно було спостерігати, як оживає природа, пробуджується все живе на землі. Дивитися, як цвітуть дерева, зеленіє трава і листочки і співають весело пташки. Весна — завжди свято. Проте для радомишлян вона не стала такою ж радісною в тому 1942 році. Чорне крило фашистської окупації накрило улюблене місто. Фашистсько-німецькі загарбники лютували в місті Радомишлі та районі. Ще в серпні 1941 року вони по-звірячому вбили близько двох тисяч чоловік. В основному це були люди єврейської нації, жінки, люди похилого віку. А також десятки комуністів, які не пішли з відступаючими військами. Місто накрило велике, невимовне горе, якого не було з часів монгольської навали. Настало 20 квітня 1942 року. Фашисти на парканах розвішували оголошення, написані російською мовою, в яких зазначалося, що у них сьогодні велике свято — день народження фюрера. І в честь цього «великого свята» вони зроблять населенню «велику» послугу: на вулиці Шевченка, мовляв, будуть роздавати безкоштовну їжу, в міському парку організують сільськогосподарську виставку, а в міському театрі безкоштовно демонструватимуть фільми. То була хроніка військових дій, що вела Німеччина в Європі та Радянському Союзі. Демонстрували велич і переможну ходу німецьких армій. В перервах прокручували рекламно-ознайомчі ролики, де були зображені в сліпучо-білих сорочках з українською вишивкою молоді українські хлопці та дебелі українські дівчата у вишитих блузках і плісированих спідницях. Перед ними стояв стіл, на якому лежали смажені поросята, сало, яблука, огірки, бутель якогось напою. Вони українською мовою розповідали, як їм добре живеться і працюється в Німеччині, і закликали молодь добровільно їхати в цю «цивілізовану» країну. Багато хто повірив їхній брехні й добровільно поїхав до Німеччини. По суті мало хто з них додому повернувся. Тільки через десятиліття почали надходити листи з Бельгії, Англії, Австралії і США.

А німці гуляли по повній програмі. Вони раділи, бо було від чого. Майже вся Європа і половина Радянського Союзу були під їхнім чоботом. У радомишльському театрі відбувся великий концерт, а місцеві актори поставили виставу. Вночі в небо злітали сотні сигнальних освітлювальних ракет. Німці навіть не побоялися партизанів, яких називали бандитами. На той період то були окремі групи людей, солдатів, командирів, які дивом вирвалися з оточення. А були й інші, ті, хто дезертирував з Червоної Армії. Вони викопали в глухих місцях землянки, де й ховалися. Приходили вночі до сіл та забирали залишки їжі у населення. Жодних військових дій на Радомишльщині не велося. Почали війну з німцями партизани наприкінці листопада 1942 року, коли з'єднання Ковпака і Сабурова, форсувавши Дніпро, вступили на Правобережну Україну. В тиху темну українську ніч фашисти горланили свої пісні й гімни. Без міри пили шнапс, не цураючись самогону, топлячи свій страх перед майбутнім.

В кінці 1943 німці співали вже інших пісень:

Нема пива, нема вина.
До побачення, Україна.
Нема курки, нема яйка.
До побачення, хазяйка.

ЯК НІМЦІ РОЗВАЖАЛИСЯ З ОЛЬКОЮ

Двоє німців, напившись на радощах з нагоди дня народження свого вождя, вирішили розважитися. Завівши мотоцикл, вони поїхали до своєї знайомої Ольги, яка проживала на околиці села Глухів. У 1930-х роках у Глухові було створено колгосп з символічною назвою «Новий шлях». У селі стояли невеличкі хатки з вишнево-яблуневими садками, був там і яр з вербами, зі струмочком, де тихо текла кришталево-чиста вода. Біля води сосновий лісок. Стояли зелені обпалені сосни, нагадуючи про запеклі бої 1941 року. Господь Бог створив неповторний ландшафт українського Полісся.

Олько, як її звали односельці, доладна сільська дівчина, проживала зі своїми батьками. З приходом німців її батько відразу пішов на службу в місцеву поліцію. Він майже щоденно на підводі привозив додому зерно та різні речі. Фашисти вбивали людей, а їхню власність віддавали поліцаям як плату за лакейську службу. Ті в свою чергу, як щури, розтягували чуже надбання. Олько, як і дехто з інших радомишлянок, займалася розпустою. Одні з них мали деякі матеріальні заохочування від цієї «справи», інші займалися цим, щоб не бути вивезеними до Німеччини. Німці з Олькою пили та співали всю ніч, потім, мабуть, не поділивши улюблену подругу, вийшли у вишневий сад і влаштували дуель. Постріли пролунали синхронно. І на землю впало два трупи.

Вранці, ще коні воду не пили і треті півні не співали, батько, побачивши цю картину та побоюючись покарання, запряг коней і швидко помчав до міста, де доповів начальнику поліції, що на село напали партизани і вбили німців. На світанку німецькі жандарми разом із солдатами оточили село. Оглядаючи кожен будинок, виганяли всіх: дітей, жінок, людей похилого віку, молодь. По селу було чути поодинокі постріли — це фашисти пристрілювали собак, які заважали їм. Всю громаду зігнали в центр села, оточили солдатами, чиї автомати хижо виблискували в променях весняного сонця. В повітрі стояла гнітюча тиша, навіть маленькі діти не плакали. З оточення відділився вгодований, з серйозним виразом обличчя офіцер. По-німецьки лаконічно промовив: «Партизани вбили двох доблесних солдатів великого рейху. В покарання за це всіх розстріляють, а село спалять». На село чекала доля білоруської Хатині та багатьох сіл України. Німці мали наказ Гітлера для залякування населення: за кожного вбитого німця вбивати двісті заручників, незважаючи на стать і вік.

ЯК ДІД ІВАН ОДНОСЕЛЬЦІВ ВІД ЗАГИБЕЛІ ВРЯТУВАВ

З громади несподівано вийшов дід Іван у старенькому вицвілому піджачку. Під час Першої світової війни він провів два роки в німецькому полоні. Легенький вранішній вітерець розкуйовдив його сиве волосся. Підійшовши до офіцера, він упав на коліна. Перехрестившись та зі сльозами на очах ламаною німецькою мовою сказав, що в селі не було ніяких партизанів, що солдати були п'яні і перестріляли один одного через дочку поліцая. Німець мовчки вийняв з кишені портсигар і закурив цигарку. Хвилину нерухомим поглядом, роблячи невеликі затяжки, дивився на Івана. Стоячи на колінах, дід Іван бив поклони і безперестанку хрестився. По його небритих щоках стікали струмочки сліз. Офіцер миттєво повернувся та, підійшовши до поліцая, з усієї сили вдарив його стеком по обличчю. Голосно крикнув солдатам, і вони розійшлися. Потім, поклавши німців-небіжчиків на машини, поїхали до Радомишля. Доладна дівчина Оля з обличчям невинної дитини могла через свою розпусту знищити рідне село. Отож недарма вона так ревно била поклони на старості літ, замолюючи гріхи.

Під час тієї страшної війни мільйони українців здійснили безліч подвигів. Спільними зусиллями наші люди перемогли найстрашніше, що було на Землі,— фашизм. Дід Іван проявив громадську відвагу, врятувавши село і односельців від можливої страти.

 

Олександр Пирогов

м.Радомишль

березень 2012р

096 012 04 80

04132 4 45 68


Увага!
Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях.
За зміст коментаря відповідає його автор.
  • 123
    Це реальна історія , чи вигадана. Не приходилось чути раніше такого від людей.
  • Интересно, кто же мог рассказать такие интимные подробности в наше время? ,,Хорошо поверье, да верится с трудом,,(с)