radomyshl.com Радомышль
 
05 липня 2013
-

НАПИСАНО ДАВНО, А ЧИТАЄТЬСЯ, ЯК НИНІ

НАПИСАНО ДАВНО, А ЧИТАЄТЬСЯ, ЯК НИНІ

Не зайве було би, якби на Радомишльщині організувати вже забуті публічні читання з Шевченківської тематики, а в Радомишлі біля його пам’ятника в неділю в передвечірній час, та через “radomyshl.com” відкрити таку рубрику.

Написано давно, а читається, як нині

Розрита могила

Світе тихий, краю милий, 
Моя Україно, 
За що тебе сплюндровано, 
За що, мамо, гинеш? 
Чи ти рано до схід сонця 
Богу не молилась, 
Чи ти діточок непевних 
Звичаю не вчила? 
«Молилася, турбувалась, 
День і ніч не спала, 
Малих діток доглядала, 
Звичаю навчала. 
Виростали мої квіти, 
Мої добрі діти, 
Панувала і я колись 
На широкім світі, 
Панувала… Ой Богдане! 
Нерозумний сину! 
Подивись тепер на матір, 
На свою Вкраїну, 
Що, колишучи, співала 
Про свою недолю, 
Що, співаючи, ридала, 
Виглядала волю. 
Ой Богдане, Богданочку, 
Якби була знала, 
У колисці б задушила, 
Під серцем приспала. 
Степи мої запродані 
Жидові, німоті,

 

Сини мої на чужині, 
На чужій роботі. 
Дніпро, брат мій, висихає, 
Мене покидає, 
І могили мої милі 
Москаль розриває... 
Нехай риє, розкопує, 
Не своє шукає, 
А тим часом перевертні 
Нехай підростають 
Та поможуть москалеві 
Господарювати, 
Та з матері полатану 
Сорочку знімати. 
Помагайте, недолюдки, 
Матір катувати».

 

Начетверо розкопана, 
Розрита могила. 
Чого вони там шукали? 
Що там схоронили 
Старі батьки? Ех, якби-то,

 

Якби-то найшли те, що там схоронили, 
Не плакали б діти, мати не журилась.

 

Дуже актуально! А хіба ні?

А чи потрібні коментарі? Україну знову ошукали оті безбатченки. І в наш час перевертнів та блудних синів не бракує. Важко згадати, який раз читаєш “Кобзаря”. Та коли перегортаєш сторінки, то натрапляєш на дивовижні фрази, що дуже притаманні нашому сьогоденню: “Доборолась Україна до самого краю, гірше ката рідні діти, її розпинають.”

Господи! Будь милостивий. Наведи їх на розум до доброзичливості, до братерської любові, з’єднай нас усіх в єдину велику українську християнську сім’ю. Благослови нашу Батьківщину Україну, волю та щастя їй дай.

 

Петро Прийдун — член Радомишльського об’єднаного товариства “Просвіта” ім.Т.Г.Шевченка


Увага!
Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях.
За зміст коментаря відповідає його автор.
  • "Що там схоронили старі батьки ?"- зипитує Тарас Григорович ,
    "Якби-то найшли те, що там схоронили,
    Не плакали б діти, мати не журилась."
    Т.Шевченко мав на увазі Що у могилаг славна історія України, її козацтва та вольностей.
    У наступному році будемо відзначати 200 річчя від дня народження Великого Кобзаря , захисника України. А районна газета "Зоря Полісся " про Шевченка і його вірші ні "мумурк". Звертаюсь до В.Молодика,працівника редакції, напишіть про Кобзаря або ж надрукуйте цей вірш і коментар до нього .
  • Я не нездужаю, нівроку,
    А щось такеє бачить око,
    І серце жде чогось. Болить,
    Болить, і плаче, і не спить,
    Мов негодована дитина.
    Лихої, тяжкої години,
    Мабуть, ти ждеш?
    Добра не жди,
    Не жди сподіваної волі —
    Вона заснула: цар (Янукович) її приспав.
    А щоб збудить
    Хиренну волю, треба миром,
    Громадою обух сталить;
    Та добре вигострить сокиру —
    Та й заходиться вже будить.
    А то проспить собі небога
    До суду божого страшного!
    А панство буде колихать,
    Храми, палати муровать,
    Любить царя свого п'яного,
    Та візантійство прославлять,
    Та й більше, бачиться, нічого,
  • Серед молоді 1840-х років найвище підносилася постать однієї людини — Тараса Шевченка. Можна сперечатися про те, чи хтось із українців тієї доби справив на своїх співвітчизників сильніший вплив, ніж Шевченко. Але те, що в історії народу, який підводився на ноги у середині XIX ст., таке видатне місце посів саме поет, не було чимось винятковим. Культурна діяльність була єдиною цариною, де позбавлені держави українці могли виразити свою самобутність: тому часто провідну роль «будителів народу» відігравали поети, письменники, вчені. І все ж важко знайти інший приклад людини, поезія та особистість котрої такою повною мірою втілила національний дух, як це для українців зробив Шевченко.
  • Вихід «Кобзаря» був, як зауважує Юрій Луцький, подією унікального значення в історії української літератури, позаяк у ньому українська мова досягла літературної неперевершеності. Поет подолав одновимірність і обмеженість ролі, що її до тих пір відігравала українська література, спростувавши переконання таких, як, зокрема, знаменитий російський критик Віссаріон Бєлінський, котрі вважали, що мова українських селян не здатна передавати витончені думки й почуття. Відповідаючи на принизливі для української мови погляди Бєлінського, Шевченко писав:
    "Теплий кожух, тілько шкода — Не на мене шитий, А розумне ваше слово Брехнею підбите."
  • Досягненнями Шевченка були спростовані погляди його сучасника — українця Миколи Гоголя, який вважав, що талановиті українці можуть зажити літературної слави лише в контексті російської літератури.
    Шевченко розширив гнучкість, експресивні можливості й ресурси української мови, синтезувавши кілька українських діалектів, сільську і міську говірки, а також елементи церковнослов'янської мови. Тим самим він продемонстрував своїм співвітчизникам, що їхня мова здатна блискуче передавати найширше розмаїття почуттів і думок, довів, що українці не мають ніякої потреби спиратися на російську мову як на засіб досягнення вищого стилю.
  • Його поезія фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців. Колишній кріпак не забував про своїх «знедолених братів» і, наче біблійний пророк , громогласно таврував гнобителів закріпаченого селянства. На відміну від більшості інших представників інтелігенції Шевченко не вірив у ліберальні проекти поступових реформ. У його віршах відкрито пропагувалися радикальні, революційні методи знищення несправедливості в суспільстві. У знаменитому «Заповіті» він закликав своїх земляків:
    "Поховайте, та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом".
  • Хмельницький для Шевченка — і «геніальний бунтар», і людина, відповідальна за фатальний союз України з Росією, внаслідок чого Україна втратила своє самоврядування. Його симпатії на боці таких козацьких ватажків, як Полуботок, що повставали проти царів: тих же, хто потурав Москві, він нещадно засуджував. Шевченко не приховує ненависті до Петра 1, називаючи його «тираном» і «катом», та й до Катерини II він ставиться не краще. Полемізуючи з найвидатнішим російським поетом Олександром Пушкіним, який вихваляв цих монархів, Шевченко писав:
    "Тепер же я знаю:
    Це той Первий, що розпинав Нашу Україну, А Вторая доконала Вдову-сиротину. Кати! кати! Людоїди"
  • Поезія Шевченка (деякі її зразки були настільки бунтарськими, що їх не публікували аж до 1905 р.) розбурхувала в його сучасників нові хвилюючі думки й почуття. Історик Костомаров писав: «Шевченкова муза зірвала покрови, що закривали від нас життя народу, й споглядати його було страшно, солодко, боляче й п'янко».
    Шевченко змусив своїх колег бачити в народі не лише барвисті звичаї, а й його страждання. В історії козацтва він шукає не романтичних героїв, а уроків,
  • Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів українців.
  • Найвиразніше революційний характер поета виявився у поемі "Гайдамаки", що з'явилась через рік після виходу "Кобзаря". В ній оспівано широкі маси народних месників — борців проти феодально-кріпосницького й національного гніту. Гайдамаки були учасниками національно-визвольного руху проти польського гніту під назвою, Коліївщина, на Правобережній Україні.Повстання 1768 р. очолили Максим Залізняк і Іван Гонта.
    Центральний образ поеми — повсталий народ, палаюча у вогні Україна. Прикладом для поета стають минулі роки, історичне минуле пригнобленої України. Учасники повстання змальовуються як герої. Вони не жалкують віддати своє життя за рідну землю.
    У наш час повстання у Врадієвці є передвісником можливо майбутньої сучасної Коліївщини повсталого народу проти кримінально- олігархічної влади, що знущається з свого народу.
  • я томат
  • " А НИНІ...
    ... ворогі нові
    Розкрадають, як овець, нас
    І жеруть!... "
    Т.Шевченко .Повне зібрання творів у шести томах, К., 1963, том 1,с.340
    "Розпадеться кара.
    І повіє огонь новий
    З Холодного Яру " Том 1 стор.338
    (Холодний Яр -географічна, народна назва місця на Черкащині,де зародилась Коліївщина та вільне козацтво у 1918-29 роках громило більшовицьку владу) Чи не актуально сьогодні звучить ??
  • В марте 2013 года Российский государственный телеканал Оренбург показал сюжет о том, как празднуется 199-летие украинского поэта и художника Тараса Шевченко в Оренбурге (город, где поэт находился в ссылке). В сюжете Кобзаря называют "второсортным поэтом" и критикуют масштабы его чествования, поскольку и его творчество и его убеждения были антироссийскими.

    Репортаж пестрит острыми негативными высказываниями в адрес Кобзаря. В частности, зрителей убеждают в том, что "Шевченко - второсортный поэт", что "Его обожали гитлеровцы и обличал Гоголь", "Он писал на непонятном выдуманном местечковом языке", "Дружил с польскими панами, угнетавшими украинский народ", "не был борцом и революционером", "выделял себя из большинства и считал "представителем какой-то нации".

    Авторы сюжета делают вывод, что выделение российскими властями денег на празднования Дня рождения Шевченко неоправданно. Как утверждают журналисты, лишь на одни чтения Шевченко из бюджета Оренбурга выделили более 30 тыс. рублей (7,8 тыс. гривен).
  • Ось так нині Расея (читай Московія ) боїться ношого Кобзаря бо його поезія нас українців- русинів (русичів) самоідентифікує, не дає зрусифікувати, зробити безбатченками, "Иванами ничего не помнящими". Шевченка , нашого батька, звісно духовного батька, боїться і доморощена олігархія, яка обібрала нарід за мовчазної згоди так званої еліти ( червоних директорів- приклад Леоніда Кучми -секретаря парткому Південмашу- посада прирівнювалась до секретаря райкому компартії , Бойка- директора Азовсталі, нині мільйонер і тисячі інших колишніх комуністів, місцеві у районі - колишня директор швейної фабрики. яка продала її і добряче заробила , у Вишевичах продано сільгосптехніку колишнім директором тощо, а де меблева фабрика і крохмальний , капроновий - руїни, тому що у 1991 -92 роках комуністична Верховна Рада України прийняла закони "Про власність", "Про підприємництво" щоб "прихватизувати" свої заводи і фабрики )
  • У селі Моринці на Черкащині місцевій громаді заборонили святкувати 199-річчя з дня народження поета Тараса Шевченка.
    Про це заявив на своїй сторінці в Facebook нардеп від "Батьківщини" Олександр Бригинець, який у суботу відвідав Моринці, де народився Шевченко.
    "Приїхав у Моринці. Місцева громада розповіла, як сьогодні влада святкувала 199-річчя із дня народження Шевченка. Нагнали міліції, більше ніж гостей (громада каже, що було 2 взводи), місцевому хору не дали можливості заспівати, а моринським школярам прочитати вірші Шевченка, мотивуючи це тим, що Шевченко писав революційні вірші, а це зараз недоречно", - написав опозиціонер.
    "Голова с. Моринці заборонив місцевій громаді святкувати День народження Шевченка. Цікаво, що офіційні святкування проходили о 7.30 ранку. Народ обурений діями влади. А найбільше тим, що Шевченко знову виявився забороненим поетом у Моринцях", - додав він.
    Бригинець також написав, що місцева громада згадала, як рівно 2 роки тому у Моринці приїжджала лідер опозиції Юлія Тимошенко.
    "Тоді сільський голова сховався в туалеті, аби не зустрітися із Тимошенко і, щоб обласна влада, не доведи Господи, не подумала, що згаданий обранець народу підтримує опозицію. А сьогодні, як бачите, уже і Шевченко став опозицією до влади. Вірші його заборонені на території Моринців, як занадто революційні", - зазначив нардеп.
    Водночас інший нардеп від "Батьківщини" Микола Томенко, який також був у суботу в Моринцях, уточнив, що місцева влада "заборонила читати вірш Шевченка "Розрита могила" як революційний".- повідомляє Українська правда.
    ОСЬ МОМЕНТ ІСТИНИ нібито УКРАЇНСЬКОЇ влади !!!! Лакузи, перевертні, перекинчики, зрадники, московити в овечій шкурі !!
  • Окупанти використовуючи імперське правило:- Поділяй і володарюй, поділили нас на на різні за інтересом групи, зіштовхують їх у протистояння, щоб народ не об'єднався проти них, вільно грабують Україну перетворюючи на "розриту могилу". Шевченка вони забороняють, бо він є символом об'єднання українців в боротьбі з окупантами, як тоді, в першій половині 19 так і тепер на початку 21 століття.
  • Ось що писав 20 січня 1998 року у вступному слові до на сьогодні єдиному виданні своєї книжки "Інтернаціоналізм чи русифікація" (написаної у 1965 році) академік Іван Дзюба :
    " Немає сумніву: за рахунок капітуляції в мовному питанні, за рахунок української мови намагатимуться компенсувати політичні та економічні прорахунки, соціальні біди. Українською мовою торгуватимуть у передвиборній тягомотині. На українській мові як емблемі українства окошиться невдоволення багатьох існуючим станом речей. І те, чого не встигли доконати царський урядник, московський піп і більшовицький комісар, — докінчать рідні шаромижники "общерусскости", компрачікоси "комуністичної" ідеї та коновали "лібералізму".
    Не хочеться більше говорити про українську мову. Печаль. Стидоба. І часто — безнадія.
    А втім — говорити доводиться. Попри безнадію. І не тільки, звичайно, про мову. Болить багато що."
  • "З давньої і недавньої історії відомо, що в Україні "націоналістом" вільно було називати всякого, хто мав елементарну національну гідність, хто турбувався долею української культури й мови, а то й просто всякого, хто чимось не догодив якомусь російському шовіністові, "великорусскому держиморде" (В. I. Ленін)."- пише Іван Дзюба у вересні 1965 року в праці "Інтернаціоналізм чи русифікація"